Аденоїдит: причини, симптоми, лікування

Аденоїдит представляє собою запалення широко відомих багатьом батькам аденоїдів (глоткового мигдалика). Це захворювання пов'язане не тільки з порушенням дихання і гугнявістю дитини, а й з іншими, більш серйозними ускладненнями. За відсутності необхідного лікування виникають деформація обличчя, порушення інтелекту та затримка психічного розвитку.

Аденоїдит рідко виникає як самостійне захворювання і часто пов'язаний з іншими патологіями, такими як тонзиліт, фарингіт, риносинусит тощо. До гіпертрофії аденоїдів, таким чином, призводить постійне подразнення в носоглотці. При перших симптомах аденоїдита, рекомендуємо звернутися до отоларинголога. Чим скоріше буде встановлений діагноз, тим швидше і легше буде лікування. В клініці «JMC» працюють найкращі фахівці з великим досвідом роботи, які допоможуть вирішити проблему. Докладніше на сайті клініки: https://jmc.org.ua/.

Причини аденоїдиту

Ретроназальна ангіна належить до числа поліетіологічних захворювань - патологій, які можуть бути зумовлені різними чинниками. У більшості випадків вона пов'язана з інфікуванням вірусами та/або бактеріями.

Серед вірусів захворювання найчастіше провокують аденовіруси та віруси герпесу, в тому числі - вірус Епштейн-Барр. З бактеріальної флори причиною аденоїдиту є патогенні стафілококи (золотистий стафілокок - Staphylococcus aureus), стрептококи (Streptococcus pneumoniae і Streptococcus pyogenes), кишкова паличка (Escherichia coli), гемофільна паличка (Haemophilus influenza).

Хто в групі ризику?

Імовірність розвитку аденоїдиту вища за наявності чинників, що безпосередньо або опосередковано впливають на роботу імунної системи, а також ушкоджують безпосередньо лімфатичну тканину носоглотки, сприяючи проникненню інфекції всередину глоткового мигдалика.

Найбільш значущими факторами ризику є:

Особливості будови носоглотки: викривлення носової перегородки, деформація носових раковин, розростання аденоїдних вегетацій.
Спадкова схильність: наявність кровних родичів, які страждають від гіпертрофії глоткового мигдалика або від аденоїдиту; аномалії конституції (ексудативно-катаральний діатез).
Негативний зовнішній вплив: постійне вдихання надмірно сухого або забрудненого повітря, опіки носоглотки гарячими парами, часті інфекції верхніх дихальних шляхів.
Супутні патології, за яких може відбуватися подразнення тканин носоглотки: ангіна, риніт, синусити (гайморит, фронтит, етмоїдит, сфеноїдит), тубоотит, стоматит, алергія, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ).
Порушення імунітету: вроджені імунодефіцити, ВІЛ-інфекція, дефіцит вітаміну D і рахіт, неправильне харчування.

Класифікація

На основі клінічних особливостей захворювання, тривалості перебігу та загального стану хворого аденоїдит поділяють на кілька різних форм, що важливо для вибору подальшої тактики лікування.

Залежно від тривалості перебігу патологію ділять на:

Гострий аденоїдит. Спорадичні епізоди, що повторюються не більше ніж тричі на рік. Тривалість кожного окремого випадку не перевищує 14 днів.
Підгострий аденоїдит. Формується за відсутності або неправильного лікування гострого аденоїдиту. Тривалість епізоду становить близько 20-25 днів. Найчастіше виникає при супутньому розростанні аденоїдних вегетацій.
Хронічний аденоїдит. Варіант захворювання, за якого симптоми зберігаються понад 1 місяць і/або повторюються 4 і більше разів протягом одного року. Найчастіше зумовлений комбінаціями патогенних вірусів і бактерій.

Залежно від ступеня ураження глоткового мигдалика і порушення загального стану людини виділяють такі ступені аденоїдиту:

Компенсований. Слабо виражені клінічні симптоми, загальний стан при цьому не порушується або порушується незначно. Часто є нормальною реакцією на контакт з інфекцією.
Субкомпенсована. Крім локальних симптомів захворювання, виникає синдром системної інтоксикації, який призводить до погіршення загального стану людини.
Декомпенсована. Стан, за якого глотковий мигдалик перестає виконувати свої функції, стаючи хронічним вогнищем інфекції в організмі. При цьому розвивається яскраво виражена клінічна симптоматика.

На основі морфологічних змін у глотковому мигдалику аденоїдити поділяють на такі форми:

Набрякло-катаральна. Зміни в мигдалині представлені вираженим набряком. При цьому симптоми захворювання включають нежить і вологий кашель.
Серозно-ексудативна. Крім набряку виникає виражене збільшення мигдалини в результаті накопичення в ній гнійних мас. При цьому спостерігаються виражені симптоми захворювання.
Слизово-гнійна. Крім збільшення аденоїдів, запальний процес супроводжується безперервним виділенням великого обсягу слизу з гнійними домішками.

Чи небезпечний аденоїдит? Ускладнення

Ускладнення ретроназальної ангіни розвиваються з двох причин: тривалий перебіг захворювання без відповідного лікування та поширення інфекції в прилеглі анатомічні ділянки.

Унаслідок тривалого порушення носового дихання на тлі збільшення глоткового мигдалика формується ціла низка змін. Недостатнє надходження кисню в організм стає причиною неврологічного дефіциту, який проявляється байдужістю, млявістю, погіршенням пам'яті та затримкою в розвитку дитини.

Друга група ускладнень зумовлена розповсюдженням гнійних мас і бактерій у носову порожнину, середнє вухо, придаткові пазухи носа та дихальні шляхи. У результаті можуть виникати:

Хронічний риніт.
Синусити.
Середній отит.
Фарингіт і ларингіт.
Заглотковий абсцес.
Трахеїт і бронхіт.
Пневмонія.

Симптоми аденоїдиту

Гостра ретроназальна ангіна не має якихось специфічних, характерних тільки для неї ознак. Частіше при цьому захворюванні виникають симптоми, типові для багатьох запальних процесів носоглотки.

До основних проявів аденоїдиту належать:

Відчуття печіння, лоскотання або дискомфорту «всередині носа», які з часом змінюються дискомфортом під час ковтання.
Поява додаткового шуму під час дихання, хропіння під час сну.
Порушення сну, що проявляється занепокоєнням, поверхневістю сну.
Неможливість повноцінного дихання через відчуття «закладеності носа», через що хворий переходить на дихання через рот. При цьому виникає гугнявість.
Слизові або слизово-гнійні виділення.
Сухий кашель або кашель із відхаркуванням невеликої кількості слизового мокротиння, який загострюється під час перебування в горизонтальному положенні: вночі або одразу після пробудження.
Інтоксикаційний синдром: підвищення температури тіла до 38-39°C, розлитий головний біль, загальна слабкість і нездужання, порушення апетиту.

За тривалого перебігу захворювання виникають типові зовнішні зміни обличчя, які об'єднані в поняття «аденоїдне обличчя»:

Звуження і деформація твердого піднебіння, що стає причиною надлишкового вироблення слини та її стікання з куточка постійно причиненого рота.
Зміна форми верхньої щелепи, через що передні зуби випинаються вперед і спотворюється прикус. У деяких випадках зуби розміщуються у два ряди.

Діагностика

Під час постановки діагнозу фахівці спираються на цілу низку даних: анамнез (опитування пацієнта та його батьків, якщо хворий - дитина), огляд зіву і носоглотки, результати додаткових лабораторних та інструментальних методів обстеження. Визначити тактику лікування, таким чином, дають змогу:

Збір анамнезу та оцінка характерних змін форми обличчя та щелепи дитини, тембру її голосу, характеру дихання. При цьому з'ясовується наявність факторів ризику.
Огляд зіву і носоглотки (мезофарингоскопія і задня риноскопія). При цьому може виявлятися велика кількість патологічних мас, що стікають по задній стінці глотки, а також збільшена в об'ємі, набрякла глоткова мигдалина, яка може бути вкрита темно-сірим нальотом.
Лабораторна діагностика, яка охоплює рутинні загальні клінічні аналізи крові та сечі, за необхідності - низку біохімічних показників. Також може проводитися бактеріологічний посів носових виділень для ідентифікації збудника і підбору найбільш ефективних антибіотиків для лікування.
Апаратні методи дослідження, які використовують у разі аденоїдиту, включають рентгенографію носоглотки, що дає можливість виявити збільшення обсягу лімфоїдної тканини, перекриття носових ходів, а на пізніх стадіях захворювання - деформацію піднебіння та верхньої щелепи. В окремих випадках показано виконання комп'ютерної томографії лицьового черепа з внутрішньовенним введенням рентген-контрастної речовини.

Диференціальну діагностику аденоїдиту проводять із хронічними запальними захворюваннями ЛОР-органів (тонзиліт, фарингіт, ларингіт тощо) різного походження та новоутвореннями носоглотки.

Лікування

Аденоїдит може лікуватися консервативним і хірургічним методами. Вибір тактики залежить від вираженості патологічних змін у носоглотці, наявності ускладнень і загального стану хворого.

Медикаментозна терапія

Медикаментозне лікування спрямоване на придушення запального процесу та окремих симптомів захворювання. Для цього використовують такі групи препаратів:

Антибіотики. Найчастіше використовують напівсинтетичні пеніциліни, цефалоспорини 2-3 покоління. За вірусного походження захворювання можуть призначатися відповідні противірусні засоби, інтерферони.
Антигістамінні препарати.
Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ).
Вітамінні комплекси.

Місцеве лікування представлено промиванням носової порожнини розчинами антисептиків, судинозвужувальними краплями в ніс і топічними кортикостероїдами.

Хірургічне лікування

Оперативне лікування захворювання полягає у видаленні аденоїдної тканини - аденоїдектомії. При цьому відновлюється прохідність носоглотки. Показаннями до такого підходу слугують:

Неефективність консервативної терапії.
Гіпертрофія глоткового мигдалика II-III ступеня.
Сильно виражене порушення носового дихання.
Формування ускладнень.
Затримка дихання (апное) під час сну.

На сьогодні в клінічній практиці використовують такі варіанти хірургічного лікування аденоїдиту:

Класичне висічення лімфоїдної тканини носоглотки за допомогою кільцевого ножа - аденотома Бекмана.
Ендоскопічна аденотомія - видалення аденоїдів під ендоскопічним контролем. При цьому тканину можна видаляти наконечником мікродебридера (Шейвера), а також за допомогою діатермії (електромагнітних хвиль), припікання (лазером) або аргоноплазмової коагуляції (високочастотним струмом).

Як видаляють аденоїди?

Видалення аденоїдів зазвичай виконують амбулаторно, уся процедура займає близько 45 хвилин. Під час операції пацієнт перебуває під загальним наркозом, а тому не відчуває болю. При ендоскопічному втручанні може використовуватися місцева анестезія. За будь-якого з варіантів хірург добирається до аденоїдів через рот або ніс, і розрізати шкіру потреби не виникає.

До і після видалення аденоїдів

Під час планування операції обов'язково потрібно розповісти лікарю про будь-які препарати, які він приймає. Лікар може заборонити вживання деяких медикаментів, наприклад, ібупрофену або аспірину, за кілька днів до процедури. Також слід повідомити лікаря про хронічні захворювання, скоєні раніше хірургічні втручання і наявність алергій, у т.ч. на медикаменти (антибіотики пеніцилінового ряду та ін.). У ніч перед операцією не можна пити і їсти.

Піти додому пацієнт, як правило, може відразу після закінчення операції. Лікар проконсультує щодо необхідних медикаментів (знеболювальних, антибактеріальних), а також підкаже, якого режиму харчування слід дотримуватися. Протягом першого дня відновлення рекомендується пити більше рідини, можна їсти легку, не гарячу, м'яку їжу, що не подразнює: йогурти, яблучне пюре.

Для повного одужання і загоєння тканин потрібно від одного до двох тижнів. Тимчасово внаслідок процедури у людини може змінитися голос. Як правило, все приходить у норму через 1-2 місяці після аденотомії.

Як і після будь-якого іншого хірургічного втручання, після видалення аденоїдів слід ретельно стежити за станом свого здоров'я. Негайно зателефонувати лікарю потрібно, якщо виникли:

Сильна кровотеча з носа або рота, при цьому кров яскраво-червона (невелика носова кровотеча - це нормально).
Температура вище 38°С.
Постійний або сильний біль у горлі або головний біль.
Посилення набряку або почервоніння в ділянці носа або очей.

Наслідки видалення аденоїдів

Попри те, що в деяких випадках без видалення аденоїдів або інших мигдаликів (наприклад, піднебінних у разі хронічної ангіни) не обійтися, цей крок також пов'язаний із негативними наслідками для людини. Оскільки лімфоїдна тканина глотки відіграє важливу роль в імунній відповіді, її видалення пов'язане зі зниженням опірності організму інфекції.

Встановлено, що після видалення її частини відзначається підвищений ризик розвитку респіраторних, інфекційних та алергічних захворювань. Причому тонзилектомія (видалення піднебінних мигдаликів) асоційована з підвищенням імовірності розвитку хронічної обструктивної хвороби легень і патологій нижніх дихальних шляхів у 3 рази (трахеїт, бронхіти), а аденоїдектомія підвищує ризик їхнього розвитку в 2 рази.

Фізіотерапія

У комплексі лікування також можуть призначатися фізіотерапевтичні процедури, серед яких:

Опромінення глотки гелій-неоновим лазером.
Тубусний кварц.
Дихальна гімнастика.
Грязелікування і кріокиснева терапія.
Інгаляції за допомогою небулайзера з мінеральними водами, фізіологічним розчином, хлорофіліптом тощо.

Прогноз і профілактика

За своєчасної діагностики та правильно підібраного лікування прогноз сприятливий - настає повне одужання. Ускладнення формуються рідко - не більше ніж в 1% випадків.

Профілактика аденоїдиту, своєю чергою, включає в себе:

Очищення і зволоження повітря в приміщенні, в якому перебуває дитина.
Дотримання правил особистої гігієни.
Раннє виявлення і лікування захворювань ЛОР-органів, у тому числі - видалення гіпертрофованої аденоїдної тканини носоглотки.
Корекція факторів ризику і зміцнення імунітету.
Повноцінне, збалансоване харчування.
Щоденне вживання достатньої кількості чистої води.

Аденоїдит - це дуже поширена серед дітей патологія, яка без належної уваги може призвести до серйозних ускладнень. Водночас, при відповідальному ставленні до лікування в більшості випадків вдається досягти стійких позитивних результатів і позбавити дитину порушень дихання.